Вівторок, 12.12.2017, 18:10
Ви увійшли якГість | Група "Гості"Вітаю ВасГість | RSS

  

Каталог статей

Головна » Статті » Виховна робота » Виховні заходи

Корюківська трагедія 1943 року


Корюківська трагедія 1943 року
(смт. Петропавлівка)

       5 березня  на виховній годині викладачі і учні  вшанували пам'ять загиблих у  поліському містечку Корюківці, що на Чернігівщині. Присутні переглянули документальний фільм про звірства фашистів, коли за 2 дні було розстріляно і вбито 7 тисяч мирного населення.
       У французькому селищі Орадур (червень, 1944 р.) нацисти замордували 642 жителі, у чеській Лідіце (червень, 1943 р.) - 320, у білоруській Хатині (березень 1943 р.) - 149 (за сучасними німецькими даними - 152). Про це знає Європа, про це відає весь світ. 
       А чому ми   замовчуємо про трагедію, яка була наймасштабніша й найкривавіша не лише на теренах Радянського Союзу, а й усієї Європи?
        Людській пам’яті притаманна здатність забувати, але те, що творили фашисти в перші весняні дні 1943 року в простому українському містечку Корюківці, забути неможливо.
      Навіть через багато років згадувати про ті події надзвичайно боляче і гірко. Велика Вітчизняна війна і період німецько-фашистської окупації стали для корюківчан суворим випробуванням. Корюківка була центром партизанського руху на Чернігівщині. Звідси почали свій шлях Чернігівський партизанський загін, партизанське з’єднання О.Ф.Федорова, тут постійно діяло партійне та комсомольське підпілля. Саме ці факти стали причиною фашистської розправи над мирними жителями Корюківки в березні 1943 року.
      Уночі 27 лютого 1943 року партизани розгромили фашистський гарнізон, визволили в’язнів з тюрми – сім’ї партизанів, активістів з усього району, і поїхали в ліси.
      Налякані люди сиділи вдома або сім’ями вирушали до знайомих на околицю Корюківки, щоб звідти було легше втекти до лісу.
      Та з’ясувалося, що вони йшли назустріч смерті, бо вона чекала саме тут.
      Багато чоловіків і юнаків повтікали, бо вважали, що кара впаде в першу чергу на них, як це було в Тополівці, Єліно та інших селах.
      Наказ коменданта Корюківки був однозначний:
„... Попереджаю населення сіл Гути Студенецької, Перелюба, Тихоновичів, Корюківки, що коли воно не припинить зв’язків з партизанами, названі села будуть спалені, а їх мешканці розстріляні...”.
      Але більшість людей не вірила в найгірше, не наважувалася залишити домівку. Та й Корюківка - не хутір. Хіба ж можна розправитися з тисячами людей?
      Біда прийшла за наказом гітлерівського генерала Хайзінгера вранці 1 березня.
      Неспроможні розгромити партизанів у лісах, підкорити населення, фашисти вирішили знищити Корюківку. Каральний загін есесівців та поліцаїв оточив щільним кільцем містечко.
 Таких звірств, які вчинили окупанти в Корюківці, історія ще не знала.
      Усе почалося з околиць. Есесівці заходили до хат, де збирались у тривозі люди для перевірки документів.
      Убивали всіх – від немовлят до людей похилого віку. Йшли від хати до хати, а за ними йшли ті, що підпалювали.
      Гітлерівці збирали і гнали юрби людей, зокрема і дітей, по вулиці Шевченка в центр міста до ресторану. Прикладами заганяли в приміщення. Палач стояв на прилавку з автоматом. Мертві лежали один на одному в декілька рядів, аж по вікна. Кати вбивали старих, душили та різали дітей, ґвалтували жінок.
      За три дні фашисти розстріляли, забили, спалили живими близько 7 тисяч мирних людей та повністю спалили місто.
      Очевидці кажуть, що дим і зарево від пожеж було видно у Щорсі, Сосниці, у Холмах. З 1300 будинків, наявних у місті до акції, залишилося 10 - переважно цегляних.

     За кількістю жертв Корюківська трагедія майже в 45 разів жахливіша за горезвісну білоруську Хатинь. Але, на відміну від Хатині, не відома всьому світу, проте (я на це сподіваюся!) історія з часом усе розставить на свої місця.

Методист ДПТНЗ МПТУ                                                     В.І.Філіп’єва 

Категорія: Виховні заходи | Додав: ptu76 (06.03.2013)
Переглядів: 1228